ЛЕГЕНДАРНІ СЕЛА НІЖИНЩИНИ: ПОГРЕБЕЦЬ

ЛЕГЕНДАРНІ СЕЛА НІЖИНЩИНИ: ПОГРЕБЕЦЬСело Погребець розташоване у південній частині Ніжинського району Чернігівської області на північ від Лосинівки на відстані 5 км. Населення становить близько 300 осіб.

Про походження назви Погребець свідчить легенда[1] про втікача з Дону, який разом з двома дочками (дружина загинула в дорозі) стали жити посеред лісу на місці майбутнього хутора. Поселилася родина у невеличкій землянці – погребі і проживали там аж доки на них не натрапили лісоруби. З цього часу і стала називатися ця місцевість – Погребець. За документами село Погребець у давні часи мало назву Тарасевичів хутір, на честь своїх власників – відомих представників козацького роду Тарасевичів. Нова назва хутора — Погребець вперше згадується у 1784 р.

Найперша писемна згадка про хутір Тарасевичів датується 1717 роком та виявлена нещодавно серед  документів  Центрального державного історичного архіву України в м. Київ. Виникнення та подальша доля с. Погребець тісно пов’язана з історією Лосинівки. Як відомо, власниця Лосинівки, дружина Чернігівського скарбникового Катерина Угорницька, у 1649 р. подарувала свої володіння Києво-Печерській лаврі. Але місцева полкова знать самовільно захоплювала лосинівські землі, бо вважала, що з  початком національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького шляхтичка Угорницька вже не мала права розпоряджатися своїм майном. Внаслідок цього на початку 18 ст. навколо Лосинівки нараховувалося близько 10 нових хуторів.

Однак Києво-Печерська лавра не бажала втрачати своє володіння і всіляко намагалася позбутися небажаних сусідів. Для того, щоб припинити конфлікти, що спричиняли систематичні напади, підпали та розорення, у 1717 р. було проведене слідство генеральним суддею війська Запорізького Іваном Чарнишем. Через своїх представників лавра презентувала підтверджуючі царські та гетьманські універсали на право володіння Лосинівським степом. Серед документів представлено і дарчий лист Катерини Угорницької (1649 р.) та атестація колишнього власника Лосинівки Миколи Малаховського (1666 р.). Останній документ мав надважливе значення, бо в ньому були чітко прописані кордони лосинівських земель із зазначенням точної відстані по всій окружності.

Для перевірки правдивості наданих лаврою документів представники спірних сторін, місцеві старожили на чолі з представниками суду пройшлися за вказаним маршрутом. В акті слідства так описаний початок маршруту перевірки меж: «почавши од могилы прозываемой Луста (курган «Роблена Могила» на сільському кладовищі с. Лустівка) ишли до могилы Обсировки (курган «Товста Могила» в урочищі Косатівщина біля аеродрому) через два хутора Тарасенков…». Відповідь чому замість одного Тарасенкового хутора, згадується аж цілих два, знаходимо на мапі 1717 р. про розмежування степу лосинівського. Перший хутір позначений на мапі якраз в районі теперішнього розташування с. Погребець, а другий хутір поряд з Товстою могилою, де пізніше знаходився вищезгаданий хутір Косатівщина. Це говорить про те, що, окрім с. Погребець, Тарасевичами заснований ще й хутір Косатівщина.

У решті-решт виявилося, що всі межі, засвідчені Малаховським, цілком співпадають з тими, що виявлені в результаті перевірки, тому суд визнав законними лаврські претензії на лосинівські степи.

Серед осіб, які мали свої хутори на лосинівському степу, був і Ніжинський полковий осавул Йосип Авакумович Тарасевич, який представив 8 купчих грамот на загальну суму 795 золотих та півзолотого. Одну купчу за сінокіс Тарасевич придбав у Ніжинського полковника Лук’яна Жураковського за 245 золотих. Усі ґрунти придбані Тарасевичем у проміжку між 1700 та 1717 р..

За вироком генерального суду, всі власники ґрунтів мусили звільнити лаврські землі від своїх хуторів. Ті власники, хто здобув землі законним чином, а не самозахопленням, відвезли свої купчі грамоти в лавру і отримали матеріальне відшкодування. Наступного року з лаврської скарбниці отримав гроші за свої ґрунти і Йосип Тарасевич: «Я, нижчепідписаний, отримав грошей 770 золотих та півзолотого. Усі наявні записи за ґрунти вручив чесному отцю Іоанікію, законникові Печерському,  чому й підписуюся, Йосип Тарасович, 14 лютого 1718 р.» Невідомо чому Тарасевич не зміг отримати кошти в повному обсязі (лише 770 ½  золотих з 795 ½ належних), є таке припущення, що він не зміг підтвердити справжність всіх своїх купчих грамот.

Власники, які не бажали переносити свої хутори, мусили укладати з лаврою угоду на так звану оренду та щороку виплачувати данину. Відомо, що таку угоду з лаврою склав рейтар Ніжинського гарнізону Федір Матвійович Мединцев, який неподалік від Тарасевича мав свій хутір (с. Мединщина (Сьовкали)). Не знайдено відомостей, про подальші дії пана Тарасевича, але той факт, що хутір не змінив свого розташування і свідчить  про те, що Тарасевич поступив аналогічно Мединцеву, тобто отримав від лаври дозвіл на проживання на лосинівських землях.

Отже, першою письмовою згадкою про Тарасевичів хутір слід вважати 1717 р. Визначити більш точну дату виникнення села Погребець наразі складно, але впевнено можна сказати, що хутір заснований не раніше 1700 р., бо саме цим роком датована перша купча грамота на лосинівському степу. Якщо раніше якісь хутори і засновувалися, вони були недовговічними, бо через конфлікти знищувалися та часто міняли своє місце розташування.

Після смерті Йосипа Авакумовича хутір дістався у спадок його сину Євстафію. Ревізія Лівобережної України, відома як Рум’янцевський опис 1765-69 pр., наступним чином описує село: «Хутір (що належить Євстафію Йосиповичу Тарасевичу) розташований в 16 верст від Ніжина та межує з селом Лосинівкою, володіння монастиря Києво-Печерської лаври. У цьому хуторі дві жилі хати та одна приїжджа. Інша людська (хата для наймитів) хата, у якій мешкає наймит Іван Тригуб, 43 роки, уродженець Талалаївський, звання козачого. Отримує 3 крб. 50 коп. на рік. Інший наймит Василь Тарабунка, 27 років, уродженець с. Британовки (с. Дуболугівка), посполитий. Отримує 3 крб. на рік. Обидва наймити мешкають на хуторі та забезпечуються їжею та одягом. При дворі є також комора плетена з лози, стайня плетена, сінник плетений з коморою рубленою та стара плетена клуня.

Хутір з орною землею та сінокосом  дістався Євстафію у спадок від його батька Йосипа Тарасевича з давніх років. Усі кріпості на володіння цим хутором згоріли під час великих пожеж у Ніжині, коли згорів і Тарасевичів будинок з усім майном.

При цьому  в хуторі є сінокос, на якому під час врожаю накошується більше 10 скирт сіна. Коли на цьому полі випасають хуторну худобу, сіна заготовляють лише 4 скирти. Орне поле у першій зміні в бік Довгої могили на 14 днів. У другій зміні до могили Кременної на 15 днів. В урочищі Хижок на 7 днів. До могили Обсирівки на 20 днів. Сінокіс, розташований від хутора у дві версти між полем Безуглівських обивателів, де накошують обивателі. На всьому тому полі засівається жита, ячменю та вівса інколи до 30 і більше четвертей. В іншому місці, у півтори версти від хутора, в урочищі Боловшкової могили, з одного боку до болота, з іншого в межі монастиря Ніжинського, сінокіс більшою частиною у воді, де накошують сіна до 40 копиць».

Рум’янцевський опис наводить лише декілька будинків та 2 наймити. Скільки насправді мешкало підданих на хуторі в сер. XVIII ст. і чи були вони взагалі, наразі невідомо. Можливо більш детальні записи зберігаються в документі за іншим номером, або вони були взагалі втрачені.

Наприкінці XVIII ст. хутором володіють вже два власника, сини Євстафія Йосиповича – Данило та Яків. У 1784 р. обозний полковий у відставці Данило Євстафійович Тарасевич володіє у с. Талалаївці та хуторі Погребці спадковими підданими обох статей 22 душами. Яків Євстафійович Тарасевич володіє 92 душами в с. Британах, Талалаївці та хут. Погребець. На жаль, не можна визначити точну кількість мешканців Погребця, бо у відомостях зазначена загальна кількість підданих.

1807 р. обозний полковий Данило Тарасевич володіє в Талалаївці та Погребці 26 душами. 1811 р. обозний полковий Василь Тарасевич володіє 7-в Талалаївці, 15- в хуторі Погребському. Також Василь спільно володіє з своїм братом колезьким асесором Степаном Тарасевичем в с. Талалаївка – 15 душ та в хут. Погребському — 3.

Найперші  детальні відомості про кількість мешканців с. Погребець знаходимо у сповідному розписі лосинівської Іоанно-Богословської церкви за 1803 р.

Хутір полкового обозного Данила Євстафійовича пана Тарасевича, піддані та домашні їх
Р.   Р.
1 Степан Яковлєв син Івашенко 45 23 діти їх: Євдокія 2
2 дружина його Дарія Борисова 40 24 Григорій 22
3 діти їх: Тетяна 19 25 Василь 20
4 Петро 15 26 Логін 15
5 Варвара 13 27 Сава 14
6 Андрій 10 28 Семен 9
7 Іоанн 5 29 Катерина 11
8 Іван Корнилів син Фадей 30 30 Яків Тимофіїв син Омелюха 35
9 дружина його Марія Гаврилова 30 31 дружина його Дарія Данилова 30
10 діти їх: Макар 9 32 діти їх: Тетяна 11
11 Трохим 8 33 Прохор 8
12 Євдокія Пилипова Калутиха, вдова 45 34 Параскева 6
13 діти її: Олексій 11 35 Антоній 3
14 Лук’ян 2 36 Федора Михайлова Тарабунка вдова 46
15 Григорій Федорів син Косуха 65 37 діти її: Андрій 26
16 друж. його Єфросинія Опанасова 60 38 Марія 14
17 Яків Григорів син Косуха 35 39 Параскева 10
18 дружина його Уляна Іовова 30 40 Ірина Тимофієва Бойчиха, вдова 60
19 діти їх: Іван 9 41 син її: Йосип Степанів син Бойко 40
20 Іван 6 42 дружина його Агафія Ілліна 38
21 Михайло Григорів син Косуха 30 43 дочка їх Варвара 15
22 дружина його Дарія Іванова 25

Авакум Тарасович Тарасевич

Тарасевичі походять від Ніжинського бурмістра Тараса Аврамовича, сином якого і був осавул Авакум Тарасевич. Незважаючи на своє міщанське походження, Авакум Тарасевич, вже в 1672 р. був Ніжинським полковим сотником, потім полковим осавулом, а в 1697 р. Ніжинським міським отаманом. Дружина – Катерина Володкєвна. У Авакума Тарасевича було четверо синів: Йосип, Василь, Федір і Марко. Саме Йосип і був першим власником і засновником с. Погребець. Рід Тарасевичів Урядовим Сенатом визнаний в дворянстві та занесений до 1 частини родословної книги.

Йосип Авакумович Тарасевич

Йосип Авакумович Тарасевич, Ніжинський полковий осавул (1703-1713, 1715); знатний військовий товариш (1714, 1727); бунчуковий товариш (1727-1732).

За свою службу і службу свого батька в полку Ніжинському, універсалами гетьманів Мазепи, Скоропадського та Апостола був жалуваний різними населеними селянами маєтками.

30 листопада 1709 р. отримав від гетьмана Скоропадського універсал на володіння с. Хибалівкою млином на греблі Лукомської на р. Сула. 13 січня 1713 р., «з особливого респекту» гетьмана, отримав у володіння «млин вєшняк» на р. Остер під с. Плоске. Також отримав універсал на військову частину доходів з млину на греблі Лукомської на р. Сула, з двором і садом, які куплені за 1000 золотих у Максима Леонтійовича та Артема Яковича, товаришів полку Лубенського. 25 січня 1714 р. отримав гетьманський універсал на с. Британівку (нині с. Дуболугівка) Вертіївської сотні та на млин-вешняк на р. Остер під с. Плоске.

22 листопада 1727 р. гетьман Данило Апостол підтвердив право Тарасевича на Британівських курінчиків (козаки, приписані до будь-якого куреня): «заховуючи давний войсковой порядок, что в войску малоросийком заслуженным людям и старшини, куренчиков потребное число бывало определяется, позволяем… абы десять человек Козаков в маетности его мешкаючие, были в куреню его попрежнему и до служеб и к походам войсковым також для посылок з письмами, при нем присутствовали; только б не были в подданской повинности и порабощении…».

5 липня 1730 р. отримав гетьманський універсал на с. Хибалівку, Британівку, два млини на греблі Лукомській.

Мешкав Йосип Тарасевич у своєму маєтку в Ніжині неподалік полкової канцелярії. Володів і іншим двором з двома хатами в Ніжині, придбані у вдовиць Євдокії Михайлихи та Катерини Хомихи. Три дерев’яні крамниці Йосип Авакумович придбав у полковника піхотного охотницького Степана Яворського, одна навпроти Миколаївського цвинтаря, інша неподалік полкової канцелярії, а третя крамниця знаходилася в гончарському ряді. Згодом, всі маєтки та майно дісталися його синам, а після смерті останніх, маєтки успадкували їхні нащадки. Хутір біля Лосинівки (Погребець) та деякі маєтки Йосип Авакумович заповів своєму сину Євстафію.

3 грудня 1722 р. призначений Генеральною Військовою канцелярією одним з трьох комісарів при полковникові Семені Дмитровичу Давидові для завершення Почепівського межування, але в січні 1727 р. відпущений з Астрахані додому через хворобу.

Помер Йосип Авакумович в липні 1732 р.. Того ж року вдова Йосипа Тарасевича Олена Кулябківна з синами Євстафієм і Афанасієм отримала від гетьмана Апостола три універсали: перший на все майно, згадане в універсалі від 1730 р.; другий на звільнення двору в Ніжині від постою; третій на ґрунти в с. Володькова Дівиця.

Євстафій Йосипович Тарасевич

Євстафій Йосипович Тарасевич, сотник Ніжинської першої полкової сотні (1727-1738); Ніжинський наказний полковник в кріпості (фортеці) св. Параскеви (жовт. 1736 р.); звільнений з посади сотника в 1738 р. «за старостью, дряхлостью и известною болезнию». Дружина – Марфа Іванівна Сулима, дочка генерального хорунжого.

Євстафій Тарасевич мешкав в Ніжині неподалік Ніжинської полкової канцелярії у родовому маєтку, що належав Тарасевичам більше ста років. Маєток складався з 3 житлових будинків для господарів, будинку для прислуги, двох комор та конюшні. Інший маєток Тарасевича з двома хатами в Ніжині винаймався греками за 20 крб. на рік. Також Євстафій мав три дерев’яні крамниці, що приносили прибутку більше 35 крб. на рік. Інші помешкання та земельні ділянки Тарасевичів знаходилися в Талалаївці, Володьковій Дівиці, Хибалівці та Британівці, березовий гай біля Пашківки, ліс неподалік Кукшина та два сінокоси над річкою Десною біля Кладьківки. Все вищевказане майно Євстафій отримав у спадок від свого батька Йосипа. Євстафій Йосипович Тарасевич був другим власником Тарасевичевого хутора.

Яків Євстафійович Тарасевич

Яків Євстафійович Тарасевич з 1754 р. Ніжинський полковий осавул; 23 серпня 1767 р., «по причине имеющегося у него в ногах лому, отчого бывает и в здоровье немалая слабость», звільнений від усіх служб в чині бунчукового товариша. У 1784 р. Яків Євстафійович Тарасевич володіє 92 душами в с. Британах, Талалївці та хут. Погребець. Проживає в м. Ніжині, неодружений, дітей немає.

Данило Євстафійович Тарасевич

Данило Євстафійович Тарасевич на службі з 1765 р. військовий канцелярист при Генеральному військовому суді; 18 лютого 1768 р. – Ніжинський полковий осавул, на цьому уряді перебував до 12 серпня 1772 р., коли був звільнений від усіх служб в чині полкового обозного. Станом на 1784 р. неодружений та бездітний. У 1784 р. мешкав у м. Ніжині та володів 22 підданими у с. Талалаївці та хут. Погребці, які отримав у спадок від свого батька.

Степан Євстафійович Тарасевич

Степан Євстафійович Тарасевич народився приблизно в 1743-1745; з 1758 р. – полковий канцелярист при Ніжинській полковій канцелярії; з 1761 р. – військовий канцелярист при Генеральній військовій колегії; 19 серпня 1765 р. – військовий товариш в Ніжинській полковій лічильній комісії (1772); Борзенський повітовий стряпчий (1784); 7 лютого 1784 р. з військових товаришів переведений в колезькі секретарі; 6 листопада 1786 р. – колезький асесор; засідатель Ніжинського нижнього земського суду (1791); володіє в Ніжинському повіті 13 душами обох статей (1786); володіє в Ніжинському повіті в с. Талалаївка ч. 9, ж. 5, Кунашівці ч. 3, ж. 6, хуторі при с. Дорогінці ч. 10, ж. 8, Сосницького повіту в с. Британовці ч. 11, ж. 12 душ (1798). Дружина Євдокія Василівна Кулаковська, дочка полкового судді. Станом на 1784 р. дітей не мав.

Уляна Євстафіївна Тарасевич

Уляна Євстафіївна Тарасевич, згадується в 1793 р.

[1] Легенду переказав Погребський старожил Калута Зиновій Петрович.

(274)