ЖИТІЄ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ФЕОКТИСТА, ПРЕСВІТЕРА ЛОСИНІВСЬКОГО

ЖИТІЄ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ФЕОКТИСТА, ПРЕСВІТЕРА ЛОСИНІВСЬКОГО«Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в’язниці, і поведуть вас до царів та правителів через Ім’я Моє» (Лк. 21:12–13)

Собор мучеників і сповідників у землях Русі у ХХ ст. за Христа постраждалих

Собор мучеників і сповідників у землях Русі у ХХ ст. за Христа постраждалих

Наприкінці другого тисячоліття, коли світ святкував 2000-річчя пришестя у світ Сина Божого, Православна Церква принесла Богові плід своїх голгофських страждань – сонм святих мучеників і сповідників ХХ століття. Сьогодні майже в кожному поселенні, від великих міст до малих сіл, є свої святі, явлені і не явлені, прославлені і не прославлені, молитвами яких і стоїть наша земля, святі, які є для нас дивовижним прикладом для наслідування і стояння у Вірі Православній. Вони були звичайними людьми, як і більшість з нас, не володіли особливими духовними дарами та талантами, які мали древні святі. Але вони володіли дивовижною вірою у Воскреслого Христа, йдучи за свою віру на найстрашніші муки і страждання «аж до смерті» (Флп. 2:8). Серед сонму новомучеників і сповідників ХХ-го століття сяє світильник церковний, сповідник і молитовник за святу Чернігівську землю – священномученик протоієрей Феоктист Єлисейович Смельницький, якому дано було «за Христа не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» (Флп. 1:29).

Священномученик Феоктист (Феоктист Єлисейович Смельницький) народився 17 січня 1874 року в селі Тарасовичі Остерського повіту Чернігівської губернії, де його батько Єлисей Смельницький був дяком у Воскресенський церкві. Після навчання в Чернігівській духовній семінарії, яку він закінчив у 1898 році, семінарист Феоктист Смельницький одружився з Клавдією Михайлівною Ягодовською, яка стала для нього найближчим другом і вірною помічницею в житті. Матушка Клавдія народилася 18 травня 1879 року, у 1886 році закінчила Чернігівське єпархіальне жіноче училище. У подружжя було двоє дітей: син Валентин (1899 р.н.) та дочка Нонна (1905 р.н.).

У 1898 році, в день свята Успіння Пресвятої Богородиці, Преосвященний єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (Соколов) висвятив Феоктиста Смельницького на священика і призначив його настоятелем церкви Різдва Христового села Верхличі Суразького повіту Чернігівської губернії та законовчителем земської школи. 26 червня 1900 року отця Феоктиста було призначено настоятелем Миколаївської церкви містечка Гірська Городнянського повіту. Крім цього батюшка обіймав посади завідуючого і законовчителя земських шкіл та шкіл грамоти сіл Гірськ, Жовідь і Піщанки. Оскільки в Гірську не було церковного хору, новий настоятель заснував його та дбав, щоб церковний спів був витонченим і мелодійним.

Чернігівська духовна семінарія та церква св. мучч. Михаїла та Феодора

Чернігівська духовна семінарія та церква св. мучч. Михаїла та Феодора

У червні 1905 року єпархіальний архієрей призначає отця Феоктиста настоятелем Преображенської церкви містечка Гоголів Остерського повіту. Відомо, що саме цього часу (з січня 1905 по червень 1907 року) відбувались революційні події в Російській імперії. Вся родина отця Феоктиста під час його служіння в м. Гоголеві, часто жертвуючи своїм життям, діяльно повставала проти випадків грабувань, мародерства та єврейських погромів.

Через рішучий і сміливий виступ батюшки проти свавілля та бездіяльності влади у лютому 1906 року його родина була змушена залишити гоголівську парафію. Архієрей (за вимогою губернатора) відмовлявся призначити отця Феоктиста на жодну з парафій своєї єпархії. Лише наприкінці квітня 1906 року батюшка був допущений до виконання обов’язків священика: його направили служити до ще недобудованої церкви села Воропаїва Остерського повіту. А вже 10 червня 1906 року відбулося слідство для з’ясування діяльності отця Феоктиста під час революційних подій, яке очолив уповноважений чернігівським єпархіальним керівництвом настоятель Пантелеймоно-Василівської церкви м. Ніжина священик Григорій Вербицький. Після розслідування справи священика Феоктиста Смельницького було виправдано і вже 26 червня за резолюцією Преосвященного Антонія, єпископа Чернігівського і Ніжинського, батюшка був затверджений на посаді настоятеля Покровської церкви села Воропаїв та законовчителя Вищедубечанського земського училища.

Дарницький храм свят. Феодосія Чернігівського

Дарницький храм свят. Феодосія Чернігівського

У 1913 році за резолюцією Преосвященного Василія, єпископа Чернігівського і Ніжинського батюшку переводять до Чернігова, та призначають на відповідальну посаду економа Чернігівської духовної семінарії. У Чернігові отець Феоктист звершував богослужіння в семінарському храмі святих мучеників Михаїла і Феодора Чернігівських. Разом із семінарським духовенством батюшка часто співслужив чернігівському Владиці. 6 травня 1914 року за старанне проходження пастирської служби отця Феоктиста було нагороджено богослужбовою нагородою – правом носіння бархатної фіолетової скуфії.

Під час революційних подій 1917 року родина священика була вимушена переїхати до Києва. Отець Феоктист близько трьох років був настоятелем Дарницького храму. У цей трагічний час для всього народу священик не залишився осторонь людського горя. Нехтуючи своїм здоров’ям і навіть ризикуючи життям своєї родини, як це було і раніше в Гоголеві, батюшка діяльно поставав проти знущань над невинними людьми. Особливо він заступався за євреїв, яких масово грабували і вбивали лише через їхню національність. Отець Феоктист з родиною цілими добами чергували просто неба, захищаючи єврейські родини, їх будинки та майно від мародерів, а в їхній оселі переховувалися цілі єврейські сім’ї. Батюшка обходив київські в’язниці та всілякими засобами намагався визволити всіх нещасних, чим накликав на себе небезпеку. Незважаючи ні на що, отець Феоктист продовжував виконувати найбільшу заповідь Христову: «Немає більше тієї любові, як хтось покладе душу свою за друзів своїх» (Ін. 15:13)

Із листа матушки Клавдії дізнаємось: «в час ужасов, когда льется кровь, он один является среди бушующих зверей и спасает бесчисленное множество жертв из рук смерти, не страшась занесенных над ним шашек. Он не жалеет времени и сил, ездит, волнуется, просит, спасает из тюрем от расстрела. О нем говорят деникинцы: «Мы покажем попу, как спасать жидов и коммунистов, вместо того, чтобы служить благодарственные молебны»».

Покровська церква в с. Воропаїв (нова)

Покровська церква в с. Воропаїв (нова)

Серед великої кількості спасенних від загибелі були і такі, які пізніше, за радянської влади, посіли високі посади. У 1919 році, під час наступу більшовиків, оселя отця Феоктиста піддалася погрому, і батюшка зі своєю родиною мусив перебиратися з Дарниці до Києва, але там його було ув’язнено київським «чека». Батюшку випустили з в’язниці лише через три місяці за клопотанням великої кількості людей, серед яких були й ті, яких зовсім недавно отець Феоктист сам визволяв із в’язниць.

У жовтні 1919 року наступник отця Феоктиста у Воропаївській церкві священик Миколай Савченко виїхав із села та пізніше помер на Полтавщині, а парафіяни залишилися без настоятеля. Коли вони дізналися, що їхній перший настоятель отець Феоктист Смельницький перебуває в м. Києві, то відправили йому запрошення повернутися до них. Батюшка й матушка з радістю переїхали до села Воропаїв та почали звершувати богослужіння в Покровській церкві, яка була освячена під час їхнього першого перебування на парафії. У цей час батюшка намагався бути поряд зі своїми парафіянами, але нерідко був змушений залишати всі справи та їхати до голодного Києва з хлібом для дітей. Отець Феоктист володів столярною професією, тому міг навіть у важкі часи утримувати свою родину і допомагати більш нужденним за себе.

Воропаївські жителі добре пам’ятали минуле семирічне служіння батюшки і через те дуже любили священика. Але знайшлися й такі, що при нагоді всіляко намагалися докучати батюшці. Так, внаслідок скарги кількох недоброзичливців (колишнього диякона Воропаївської церкви Сергія Ситнікова, якого парафіяни вигнали з церкви за пияцтво ще до приїзду отця Феоктиста, місцевого секретаря виконкому Василя Терещенка, якого батюшка часто викривав за надмірне користолюбство, та члена сільського комнезаму Григорія Ювжика, якому батюшка зробив зауваження стосовно побиття ним свого старого батька) у серпні 1921 року отця Феоктиста було заарештовано політбюро Остерського повіту Чернігівської губернії «за контрреволюційну агітацію проти радянської влади».

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

Поки йшло слідство, священика утримували в Остерський в’язниці в жахливих умовах. Отець Феоктист відмовився від їжі, але в контрреволюційному злочині винним себе так і не визнав. Увесь час за батюшку не переставали клопотати жителі села Воропаїв, які давали слідчим правдиві свідчення та підносили до Господа щирі молитви за найшвидше звільнення свого духовного батька. В Остерське політбюро почали надходити чисельні листи з клопотаннями та проханням визволити священика з тюрми. Ці листи писали дарницькі робітники, чиновники та навіть євреї, які залишилися живими лише заступництвом батюшки. У цих листах дописувачі запевнюють слідчих у політичній благонадійності священика Феоктиста Смельницького, і кожен із них розповідає про те, як батюшка без найменшого остраху буквально виривав їх із рук смерті. Ось лише деякі цитати зі збережених в архівній кримінальній справі листів:

«В бытность мою в 1919 году членом Дарницкого Совета, я от священника Феоктиста Смельницкого никакой агитации против Советской власти не слыхал, а наоборот священник Смельницкий принимал самое горячее участие в освобождении меня из Киевской Лукьяновской тюрьмы, когда я в августе 1919 г. был посажен, как Советский работник, деникинцами. Неоднократно священник Смельницкий ездил лично в Киевскую Контрразведку по делу освобождения меня из тюрьмы».

(Лист в Остерське політбюро від голови культпросвіту станції Дарниця Георгія Сотникова від 24.08.1921р.).

«Заявление

Во время пребывания деникинцев, моя квартира в Дарнице подвергалась несколько раз нападению целого отряда солдат, причем громили и грабили имущество, самому мне грозила верная смерть; в эти тяжелые дни я обращался за помощью к местному священнику Феоктисту Елисеевичу Смельницкому. И он, не обращая внимания на риск, среди ночи приходил ко мне в квартиру и унимал разъяренных солдат, тем самым спасал мою жизнь и семьи, в последствии скрывал нас по несколько дней в собственном доме, подвергая себя гонению; также все меры он принимал и по отношению многих других пострадавших лиц. […] На основании вышеизложенного, я обращаюсь с просьбой к Остерскому политбюро об освобождении т. Смельницкого, подтверждая, что, несмотря на нашу разницу наций, т. к. он человек православный, а я еврей, все же могу всегда поручиться за его политическую благонадежность».

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

(Лист до Остерського політбюро від робочого збройно-кулеметної майстерні губвоенкомату Аврама Френкеля від 24 серпня 1921 р.).

«В Остерское Политбюро

В бытность мою Старостой сл. тяги на ст. Дарница и членом Дарницкого Совета я от священника Феоктиста Смельницкого никакой агитации против Советской власти не слыхал и при аресте меня деникинцами батюшка первый поручился за меня для моего освобождения».

(Лист від слюсаря служби тяги ст. Дарниця Я. Салгана 29.08.1921 р.)

«В Остерское политбюро

При приходе деникинцев в Дарницу партийные некоторые работники остались в Дарнице и в Киеве. Благодаря хорошему розыску, поставленному у них, нас сцапали, в том числе оказался член Дарницкого Исполкома Мастный. Благодаря ходатайству священника Феоктиста Смельницкого, нас выпустили и в бытность моего членом Дарницкого желревкома никакой агитации против советской власти я от него не слыхал, арестован он был раньше по ложному доносу».

(Лист колишнього члена Дарницького ревкому Сергія Северина 29.08.1921 р.)

«В Остерское Политбюро

От семьи гр. Д. Б. Владимирского

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

Лист в Остерське політбюро на захист батюшки

Мы, нижеподписавшаяся семья еврея Давида Бенционова Владимирского, прож. в настоящее время в г. Киеве по Лютеранской ул. № 32, узнав об аресте гражд. б. священника ст. Дарница Смельницкого, считаем своим долгом изложить с целью наибольшего освещения личности и деяний обвиняемог, все, что мы знаем, факты, которые могут послужить к снятию позорного обвинения.

Это было в августе 1919 года. Мы в это время жили в 4-х верстах от Дарницы в с. Слободка. Появились деникинские банды и наша семья была дотла разорена, чуть не пострадав жизнью. Оставшись без крова, когда немного успокоились, переселились в Дарницу (я тогда работал на 19 уч. сл. пути в Дарнице) и с этих пор мы знаем гр. Смельницкого. Высоко гуманный и культурный человек не раз высказывал свои убеждения по поводу попирания человеческих прав, бывших в моде во время Деникина, и это были не только слова, а дела, дела за которые отвечают только благостью и любовью.

Октябрьские события в Киеве, сплошная еврейская резня, и Дарница становится местом, куда стекается вся деникинско-бандитская погромная сволочь. По Дарнице рыскают пьяные козаки, ищут евреев, поймав таковых они безжалостно расправляются на месте с ними.

С опасностью для своей жизни священник берет нас к себе в течение всего смутного времени. В его квартире мы нашли еще евреев, которых он также спас от неминуемой смерти.

Его гуманности и человечности мы обязаны жизнью.

Были бы страшно удовлетворены, если б наше заявление помогло бы уважаемому честному священнику-гражданину. Единственно чем мы можем отблагодарить за то, что он сделал для нас. Просим Революционный орган власти не отказать во внимании и принять к сведению вышеизложенное.

31 августа 1921».

(Лист від родини Д. Б. Владимирського).

Свято-Троїцька церква (проект реконструкції)

Свято-Троїцька церква (проект реконструкції)

Найбільшу ж участь у справі визволення отця Феоктиста взяла вірна супутниця батюшки – матушка Клавдія, яка не припиняла писати листи у в’язницю та повідомляла всіх друзів священика про лихо, що спіткало їхню родину.

З листа матушки Клавдії: «Все обвинения так жалки, так ничтожны сравнительно со всем, что мой муж сделал для верных сынов республики, что эти обвинения отпадают, словно дорожная пыль. Он самоотверженный человек и вполне достоин, чтобы его назвали священником на деле, а не на словах только потому, что он жертвует жизнью своей для спасения других; это есть высший подвиг любви христианской. Он не фарисействует внешней набожностью, а когда нужно не задумываясь отдает всего себя…».

Ці листи не залишилися поза увагою влади. 13 жовтня 1921 року отець Феоктист був звільнений з-під варти, а постановою Чернігівського губернського революційного трибуналу від 12 січня 1922 року карну справу по відношенню до Смельницького Ф. Є. було припинено «за відсутністю складу злочину». Після звільнення отець Феоктист негайно повернувся до своєї праці, але внаслідок знесилення через утримання у в’язниці в жахливих умовах, захворів на важку форму висипного тифу і близько року не міг одужати.

Карлаг. Вишка вартового, паркан з колючим дротом.

Карлаг. Вишка вартового, паркан з колючим дротом.

20 березня 1919 року радянською владою було видано постанову, яка зобов’язала всі парафії зорганізуватися в релігійні громади та реєструватися, склавши описи золотих, срібних та інших дорогоцінних предметів релігійного культу, які оголошувалися народною власністю. У 1922 р. розгорнулася широкомасштабна акція по вилученню церковних цінностей, у зв’язку з чим відбулися численні судові процеси над служителями культу зі смертними вироками, ув’язненнями, виселеннями, адміністративними покараннями.

Отець Феоктист заздалегідь ознайомив громаду з посланням Чернігівського єпископа Пахомія (Кедрова) про добровільну передачу церковного коштовного начиння, але парафіяни висловилися за те, щоб дочекатися приїзду комісії. Коли 27 травня 1922 року комісія з вилучення церковних цінностей прибула до Воропаїва, настоятеля храму не виявилося на місці, він поїхав у справах до Києва. Члени комісії разом з церковним старостою Василем Бруханським і головою церковної ради Андрієм Качканом не змогли знайти книгу опису церковного майна. Це сталося через те, що раніше Воропаївська церква вважалася кладовищенською і була приписною до Жукинської парафії, тому книга опису церковного майна зберігалася в Жукинській церкві. Натомість члени комісії знайшли у вівтарі срібну чашу й одразу звинуватили священика, старосту й голову ради у приховуванні церковних цінностей. Старосту й голову парафіяльної ради заарештували на місці, а священика після того, як він повернувся з Києва.

До суду отець Феоктист утримувався в Остерському БУПРі. Зрештою, слідчий встановив, що «Смельницкий (обвинялся в контрреволюции, но почему-то оправдан) виновен в сознательном укрывательстве церковных ценностей, он является заядлым сознательным врагом власти рабочих и крестьян. Качкан и Бруханский являются виноватыми в соучастии с Смельницким». Рішенням Чернігівського Губревтребуналу від 29 червня всі звинувачені отримали по одному року громадсько-примусових робіт з позбавленням волі, хоча й умовно. 22 липня відбулося засідання Верховного касаційного суду, на якому розглядалася касаційна скарга отця Феоктиста, але рішення попереднього суду залишилося без змін.

Управління Карлагу НКВД

Управління Карлагу НКВД

Після арешту архієпископа Чернігівського Пахомія (Кєдрова) подальше служіння отця Феоктиста пройшло під духовним керівництвом єпископа Козелецького Стефана (Проценка). Це часи найзапекліших гонінь на Церкву, які за своєю жорстокістю не поступалися гонінням перших століть християнства. З 1930 року почалося масове закриття й руйнування православних храмів. За статистикою, лише за 1933 – 1936 роки кількість храмів Чернігівської єпархії зменшилась з 300 до 48.

У 30-х роках XX ст. отця Феоктиста було призначено настоятелем Свято-Троїцького храму селища Лосинівка, яке розташоване за 110 кілометрів від Чернігова. У Лосинівці в цей час точилася жорстка боротьба за храми: з одного боку представниками безбожної влади, а з іншого – з розкольниками-автокефалістами. У Лосинівці вже було закрито Іоанно-Богословську церкву, яку планували перебудувати під електростанцію, але згодом зовсім зруйнували. Діючою залишилася лише Свято-Троїцька церква, у якій і звершував богослужіння священик Феоктист Смельницький. У 1936 році влада, ігноруючи чисельні протести віруючих, закрила і Свято-Троїцьку церкву. Священика всіма правдами і неправдами примушували виїхати з Лосинівки. Отець Феоктист неодноразово звертався з проханням до сільського голови не виганяти його родину взимку з церковного будинку. Відповіді не довелося довго чекати: керівництво села склало на священика донос, а наприкінці березня отця Феоктиста було вкотре заарештовано й ув`язнено у Ніжинській в`язниці, а згодом засуджено за статтею 69 ч. ІІ та 71 ч. ІІ Кримінального кодексу УРСР на 2 роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном на три роки.

Поминальний хрест на Спаському меморіальному кладовищі табору

Поминальний хрест на Спаському меморіальному кладовищі табору

27 травня того ж року отця Феоктиста заарештували знову через свідчення Марка Еткінда та інших в’язнів, разом з якими батюшка утримувався в Ніжинській в’язниці. Еткінд свідчив: «В мае месяце сего года я находился около двух недель в одной камере с заключенным Смельницким. Последний в частных беседах с заключенными камеры систематически и откровенно выражал свои контрреволюционные взгляды. Так, например, он говорил, что Сов. Власть не в состоянии обеспечить благополучие страны и что наступит время, когда народ восстанет и отомстит большевикам за их деяния. Кроме того Смельницкий выражался непристойными словами в отношении вождя и организатора партии тов. Ленина и руководителей партии и правительства тов. Тов. Ворошилова, Петровского». Під час допиту, який проводив оперуповноважений УДБ Ніжинського НКВС Вейсбейн, отець Феоктист заперечив цей факт і говорив, що через існуючу несправедливість і аморальність люди в країні між собою самі перегризуться і загинуть. 17 липня 1936 року спецколегією Чернігівського обласного суду батюшка був засуджений за статтею 54 п. 10 («антирадянська пропаганда і агітація») КК УРСР до позбавлення волі строком на 5 років на підставі того, що «…перебуваючи під вартою у Ніжинський в’язниці (отець Феоктист — прим. ред.) вів серед ув’язнених антирадянську агітацію, доводячи їм, що радянська влада є владою бандитів, що народ скоро повстане і радянська влада буде повалена. В контрреволюційному дусі висловлювався проти вождів і керівників партії та уряду».

Матушка Клавдія вкотре заступається за батюшку і не припиняє писати листи на його захист. Так, наприклад, у листі до Чернігівського обласного суду вона пише:

Введенський собор м. Караганди, на місці колишнього Карлагу

Введенський собор м. Караганди, на місці колишнього Карлагу

«Прошу обратить внимание на крайне тяжелое положение Ф. Е. Смельницкого, содержащегося в Черниговской тюрьме. Он больной измученный старик.[…] Что же теперь можно сказать о его душевном состоянии после четырехмесячного ареста без малейшей передачи, после того, как перенес в тюрьме в Нежине воспаление легких и затем совершенно разбитый, опухший и больной вновь обречен на страдания в неволе. […] Я не могу помогать ему ничем т. к. сама голодаю; у него нет ни одежи, ни обуви, и зимою он совершенно не может выдержать в чужом краю. […] Он арестован еще в конце марта совершенно без вины, т. к. голова с/р решил клеветой на священника покрыть свои многочисленные дефекты по службе. […] Можно себе представить состояние Смельницкого в Нежинской тюрьме где он, чувствуя себя невинным, гонимым лично головой с/р за то только, что осмелился просить не гнать его с квартиры зимою, должен был терпеть еще и насмешки, как напр., когда его хотели остричь в тюрьме. […] Прошу за личные какие-нибудь ссоры, когда он, может быть, кого-нибудь обидел зачесть ему около полугода его содержания в тюрьме, когда он уже одной ногой в гробу – зимы он не выдержит без помощи и без одежи, т. к., и я умираю от голода.

Просительница К. М. Ягодовская

13.07.1936».

Свято-Троїцька церква в Лосинівці

Свято-Троїцька церква в Лосинівці

Незважаючи на тиск з боку слідчого та нелюдські умови утримання у в’язниці отець Феоктист винним себе не визнав і подав касаційну скаргу до Найвищого суду УРСР. 22 серпня 1936 року Найвищий суд УРСР ухвалив: «Касаційну скаргу Смельницького Феоктиста Єлисейовича частково задовольнити. Вирок щодо нього замінити та визнати його засудженим на три роки в загальних місцях ув’язнення».

10 вересня 1936 року отець Феоктист був відправлений з Київської в’язниці до одного з найбільших концентраційних таборів ГУЛАГу НКВС «Карлаг», який дислокувався з початку тридцятих до кінця п’ятдесятих років на території Центрального Казахстану. Перебуваючи у таборі, протоієрей Феоктист Смельницький був знову заарештований. 19 вересня 1937 року йому було пред’явлено обвинувальний вирок наступного змісту: «У III-тю частину 12-го Долинського Відділення Карлагу НКВС надійшли відомості, що ув’язнений Смельницький Ф. Є. веде контрреволюційну агітацію серед ув’язнених табору. Після проведеного по справі розслідування встановлено, що з/к Смельницький Феоктист Єлисейович, засуджений до ув’язнення у табори за контрреволюційну агітацію, не припинив контрреволюційної діяльності у таборі. Під час лікування на інвалідному відрядженні «Тартаул» проводив злісну контрреволюційну агітацію серед ув’язнених відрядження, спрямовану на створення серед останніх антирадянських настроїв. Під час допиту в якості обвинуваченого, Смельницький винним себе не визнав, але на всі поставлені йому питання дав належні відповіді, проте підписати свої показання відмовився, не бажаючи забруднювати своїх рук».

Засіданням трійки УНКВС по Карагандинській області від 28 вересня 1937 року протоієрей Феоктист Смельницький був засуджений до розстрілу. Вирок був приведений до виконання 3 жовтня 1937 року о 23 годині 30 хвилин. Місце поховання батюшки невідоме.

Всього через стіни Карлагу лише за осінь 1940 року по доповідній записці на ім’я начальника головного економічного управління НКВС СРСР, комісара безпеки 3-го рангу Кобулова пройшло «355 служителів культу». Різні люди, різні долі, але спільною у них була віра та вирок за віру.

Протоієрей Феоктист Єлисейович Смельницький реабілітований 16 серпня 1990 року рішенням прокурора Чернігівської області.

Преосвященніший єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней під час богослужіння в день пам'яті свящ. Феоктиста

Преосвященніший єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней під час богослужіння в день пам’яті свящ. Феоктиста

Визначенням Ювілейного Освященного Архієрейського Собору Руської Православної Церкви, який проходив 20 серпня 2000 року у Московському соборному храмі Христа Спасителя, протоієрей Феоктист Єлисейович Смельницький був причислений до лику святих у сонмі Новомучеників і Сповідників.

Священномученик Феоктист, як і більшість новомучеників і сповідників, прославлених Церквою у ХХ ст., – звичайний сільський священик, який був вірним своїй клятві, даній при хіротонії, коли отримав Святий Агнець зі словами: «Прийми залог цей і збережи його цілим і неушкодженим до останнього твого подиху, за нього тебе спитається у друге і страшне пришестя Великого Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». Приснопам’ятний старець Іоанн (Крестьянкін), який пройшов через тюрми, табори і гоніння, звертається до прикладу нових святих: «Вони вийшли з нас, були плоть від плоті і кість від костей наших, а піднялися на таку висоту, про яку важко було й помислити, щоб вона кому-небудь з нас була досяжна».

Ікона священномученика Феоктиста в Свято-Троїцькому храмі селища Лосинівка

Ікона священномученика Феоктиста в Свято-Троїцькому храмі селища Лосинівка

Православна Церква благоговійно зберігає святу пам’ять про життя, подвиги сповідництва святої віри і мученицьку кончину священнослужителів, ченців і мирян, які під час гонінь засвідчили свою віру, надію і любов до Христа і Його Святої Церкви навіть до смерті, залишивши наступним поколінням християн свідоцтво: «…живемо — для Господа живемо, і коли вмираємо — для Господа вмираємо» (Рим. 14, 8).

День пам’яті священномученика Феоктиста — 20 вересня (за ст. ст.) / 3 жовтня (за н. ст.), в день його блаженної кончини.

(309)